Ідентифікація. Чи пив Мамай каву?
Вікіпедія говорить, що кавоварінню у Львові передував Камянець-Подільський. А поширенню кави сприяв цар Петро І. Так-так саме той імператор якого так ненавидять українці за його ненависть до українців…
Ми стоїмо біля пам’ятника українському гетьманові Петру Конашевичу-Сагайдачному.
Пам'ятник Сагайдачному встановлений у 1992 році в селі Кульчиці. Автори: скульптори – Д. Крвавич, М. Посікіра, Л. Яремчук, архітектор – М. Федик.
Український полководець та політичний діяч, з 1616 року по 1622 рік – гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорозької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Меценат православних братств та опікун братських шкіл.
Отже нам потрібно зупинитись і поміркувати. А можливо ще раз детально дослідити питання які ми поставили на початку дослідження.
Кожен хто бажає розібратись у своєму минулому, минулому своєї держави, минулому свого народу, має вийти з зони комфорту, відірватись від свого гаджету і вирушити у подорож – провести експедицію в минуле. А минуле воно поруч – за рогом будинку, на сусідній вулиці, на сторінках книги, яка стоїть на поличці.
Можливо за образом козака Мамая прихований народний герой Юрій Кульчицький?
Або легендарний, невразливий кошовий отаман Війська Запорозького Низового – характерник Іван Сірко, який за своє життя не програв жодної битви?
Або ж сам гетьман Петро Конашевич Сагайдачний?
Бо ж видатний гетьман, так само як і кримський полководець Мамай очолював похід на Москву. Але на противагу від похода темника Мамая, похід Сагайдачного був більш вдалий. А сам гетьман уславив себе численними перемогами.
Зокрема, на початку однієї з битв 6 жовтня 1618 року козацьке військо на чолі з Петром Сагайдачним просувалось Каширським шляхом у бік Москви. У районі Донського монастиря їм заступило дорогу царське військо на чолі з Василем Бутурліним. На початку битви Сагайдачний і московський воєвода Бутурлін особисто билися і гетьман звалив воєводу з коня. Під час бою запорожці знищили передові загони супротивника, і решта московської кінноти почала рятуватися втечею.
Але наразі нас більше цікавлять південні походи Сагайдачного. Зокрема відомо, що він на початку 17 століття здійснив серію морських походів на турецькі міста Кафу, Варну, Очаків і навіть Стамбул.
Вже здогадались до чого хилю?
Коли ми говоримо про каву, про війну з турками, про Україну часів визвольних змагань… Давайте поглянемо на карту. І ми побачимо, що в часи славної діяльності козака Кульчицького Південна Україна, Поділля… входила до складу Османської імперії і її васала Кримського ханства. Ще з ХV століття на узбережжі Чорного моря у гирлі Дунаю, Прута, Південного Бугу вже були розташовані турецькі фортеці: Очаків, Акерман, Ізмаїл та інші. Сучасні українські міста Одеса, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Феодосія в цей період були турецькими фортецями. З 1672 рогу навіть Кам’янець-Подільська фортеця майже на 20 років стала оплотом османів на півночі.
І звісно, як турки обходились без кави весь час до віденських подій?
В Галицько-волинському літописі міститься неймовірно цікава легенда. «1205 рік. Після смерті Романа, пам’ятного самодержця усієї Русі, що побідив поганські народи, а сам мудрістю ума заховував божі заповіді: бо він кинувся був на поган так як лев, а був сердитий як рись, шищив їх як крокодил, переходив їх землю як орел, а був хоробрий як тур. Він ревнував своєму дідові Мономахові, бо він прогнав був Отрока до обезів [1], за Залізні воротаp[2], Сирчан[3]же оставив над Доном і живилися вони рибою. Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом воду з Дону, зайнявши всю їх землю. А після смерті Володимира лишився в сирчан один кобзар, на ім’я Орь. Він послав його до обезів із такими словами: «Володимир помер, вертай брате, ходи до своєї землі» - кажи йому отсі мої слова, співай йому пісні половецькі, та як не схоче вертатися, то дай йому понюхати зілля, зване євшан[4]». Так і зробив кобзар. А як той не хотів вертатися, ані навіть слухати, дав йому понюхати зілля. Як той понюхав, заплакав і сказав: «Краще мені в своїй землі кістьми лягти, ніж у чужій бути славним.» («Галицько-Волинський літопис»)
Щоб розібратись чи пив Мамай каву слід відвідати Хотину та дослідити минуле козаччини. Минуле України. Своє власне минуле. Свою біографію.
Історію з ароматом кави, присмаком тютюну і духом війни…
То не вітер зі степу віє-повіває,
Не Славутич з порогами б’ється,
То сліпий кобзар струни кобзи торкає,
То кобзарева дума над Україною в’ється.
І слухає степ, і кручі, й могили,
Ковил та чебрець, полин, очерет,
І кам’яні баби, і кам’яні брили,
Й прочанин здалека – старенький чернець.
І слухає небо, і місяць, і зорі,
І слухає сонце, й світи неозорі.
Все мовби принишкло, вслухаючись в звуки,
Що з кобзи викрешують дідові руки,
Що з серця він пригорщею в поля
Кидає й кида, хоч знає: жнива
Він уже не побачить. Та річ хіба в цім?
Він бачить: вдова з дитиною плаче,
Він бачить: знущаються над слабим.
Він бачить часи лихоліть і війни,
Розкуті народи і вільні степи.
Сергій Пєтков
- Давнє населення Кавказу.
- Кавказький перевал на узбережжі Каспійського моря (Дагестан). Важливий стратегічний пункт.
- Сирчани – давнє автохтонне населення, що мешкало біля Дону. В літописі використовується, як власне ім’я правителя – Сирчан.
- Половецька назва полину, або чорнобилю.
