Ідентифікація. Перша українська кав’ярня

Київський Поділ живе своїм одвічним і неповторним життям. Тут, на розі Контрактової площі, де історія виграє на бруківці дзенькотом трамваїв і гуркотом невтомного мегаполіса, дивним чином переплітаються епохи. У повітрі розливається терпкий запах свіжозмеленої кави та шоколаду від «Львівської майстерні», а навколо  метушаться люди – кожен зі своєю долею, турботами і мріями.

Затишний столик просто неба стає острівцем спокою посеред цього галасливого урбаністичного водограю. Горнятко гарячої кави тут – не лише ранковий ритуал; це привід зупинитися, вдихнути на повні груди повітря й замислитися про плинність буття.

…Цікаві метаморфози життя. Тільки-но ти тримав у руках увесь світ і був володарем долі, аж ні – ти вже жебрак, який сидить на роздоріжжі і в якого єдиною розрадою є кобза, що видає чарівні звуки такі любі твоєму серцю, і … люлька із запашним тютюном; а може, ще й філіжанка кави?

Смачно? Справді смачно… Дуже смачно. Обожнюю каву. Жоден ранок не починаю без філіжанки кави відтоді, як вперше побував у Львові. Загальноприйнято, що саме Львів є кавовою столицею України, серцем української кавової культури. Усі знають, що звичай смакувати цим заморським напоєм принесли на наші землі відчайдухи-козаки, повернувшись із європейських походів.

Погляд зупиняється на аркуші паперу з кольоровою репродукцією давньої парсуни із зображенням козака Мамая – сакрального образу, що колись жив у кожній українській світлиці під рушниками. Та варто придивитися пильніше. На полотні чітко вимальовується незвичний напис: «Кримський запорожець». Звичні, здавалося б, атрибути — бойовий спис, гостра шабля, одвічна кобза, люлька… Все рідне до болю. Водночас напис зі давнього малюнка непомітно розпалює вогник запитань.

Мамай – кримський запорожець

Хто насправді ховається за звичним образом козака Мамая?

Чи можна ототожнювати народного героя Мамая з реальним козацьким ватажком; чи за яскравими малюнками приховується «кримський запорожець» – могутній татарський темник Мамай?

Чи залишив по собі легендарний Мамай нащадків?

Чому в давнину лівобережні українці називали себе мамаями, а правобережні – черкасами?

Чому збережені портрети козацьких гетьманів засвідчують неймовірну, майже містичну схожість в антропологічному сенсі з описами давніх поселенців Північного Причорномор’я – скіфів, сарматів, аланів?

Тож вирушимо до Львова, щоб спробувати віднайти відповіді на низку запитань, що ставить ось ця філіжанка кави… і на які не дає відповіді офіційна історія, що міститься в підручниках.

Погляньмо на стародавні карти. Україну давні мандрівники називали «Землею козаків». Чи не найвідомішим картографом вважають Гійома Левассера де Боплана – французького військового інженера і картографа, котрий із початку 1630-х і до 1648 року перебував на польсько-литовській службі.

На мапах минулих століть місто Київ розташоване в центрі Київської землі. Ось Волинська та Подільські землі. А центром Руської землі визначено місто Львів або Леополіс, що перекладається як город Лева.

Україна – Земля козаків

 Вам не почулось – територіально Руську землю європейські картографи розміщували в Карпатах, а не на сході. І столицею Руської землі – був Львів. Ось це місто на мапі.

 Неймовірно цікаво те, що в європейських хроніках зберіглася легенда, в якій розповідається про те, що давній володар Слав або Пан - перший правитель слов’ян - заповів свою землю трьом синам Чеху, Леху і Русу. Ця легенда є ні чим іншим, як згадкою в історії, що найдавнішою державою слов’ян була Велика Моравія або Славія, яка охоплювала територію Паннонії та Подунав’я. Надалі слов’янські володарі утворили три наймогутніші королівства Центральної Європи: Чеське королівство, Польське королівство і Руське королівство.

Нині всі, хто забажає, стають фаховими істориками та політологами, аж смішно. Однак на просте запитання «коли розпочалась Друга світова війна?» починають мимрити стиха  і переходять на ґвалт, що начебто історію вже давно переписали під себе політики. Ось такий тютюн. Та наразі не про тютюн, а про каву. Загальноприйнятним є те, що кавовою столицею України є Львів. Існує легенда, що звичку пити каву в Європі, а відповідно в Україні запровадив такий собі галичанин Юрій Кульчицький, який 1683 року відкрив першу кав’ярню у самому Відні.

Отже, так все-таки: з кого почалася українська кава? Як пов’язані столиці Відень і Львів?

Що об’єднує каву та війну?

Чому українські козаки так схожі з кримськими вояками?

Щоб відповісти на ці начебто прості запитання, варто здійснити експедицію. Експедицію в просторі і часі.

Поділ зустрічає подорожніх не лише архітектурним ансамблем, а справжнім простором-пам’яттю, де б’ється козацьке серце Києва. На Контрактовій площі та довколишніх старовинних вулицях і досі відлуння героїчних походів, державотворення та духовного відродження. Тут велична Києво-Могилянська академія пам’ятає голоси своїх перших студентів-інтелектуалів; кам’яниця київського війта, зберігає таємниці давнього міського самоврядування, а пам’ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному – згадка про козацьку звитягу. Здається, самі стіни Музею гетьманства та навколишні старовинні будівлі увібрали в себе енергію тієї славетної доби, перетворивши звичний міський пейзаж на живий, пульсуючий путівник вітчизняною історією.

Звідси і рушаємо в подорож до Львова.

Із висоти пташиного польоту львівська Площа Ринок постає як живий пульсуючий організм, де старовинна бруківка вимальовує віковічні візерунки довкола монументальної Ратуші, а незліченні кам’яниці тягнуть свої фасади аж до величних куполів театру. Це простір, де час не плине, а ніби зупинився у бронзі та камені, зберігаючи пам’ять про королів, купців і бунтівників. Та справжній дух Львова розкривається не в панорамах, а внизу, на рівні людського кроку – в маленьких деталях: ліхтарях, сходах, площах, фонтанах, скульптурних композиціях, зокрема невеличкому пам’ятнику Юрію Кульчицькому. Саме тут, поруч із постаттю легендарного героя у східному вбранні, який свого часу відкрив Європі смак кави, міський ритм набуває особливого значення. Густий, насичений аромат свіжозвареної арабіки змішується із дзвонами соборів та гомоном туристів. Це місце, де минуле й сьогодення зливаються в єдине ціле, доводячи: у Львові історію можна не лише побачити, а й відчути на смак.